ІРЦ Уланівської сільської ради

Зміст сторінк

РОЗВИТОК ЗОРОВО-МОТОРНОЇ КООРДИНАЦІЇ

 

Зорово-моторна координація – це координація рухів, що здійснюється під контролем зору. За допомогою зору дитина вивчає навколишню дійсність, контролює свої рухи, завдяки чому вони стають досконалішими і точнішими. Око як би «навчає» руку, а за допомогою ручних рухів в предметах, якими маніпулює дитина, відкривається більше нової інформації. Око бачить – рука зображує.

Розвиток зорово-моторної координації є необхідним елементом визначення готовності дитини до школи. Успішне виконання робіт за візуальними зразками можливе тільки за наявності координації зорового аналізу з руховими реакціями, моторикою пальців провідної руки.

У кого можуть виникнути проблеми зорово-моторної координації?

У дітей із порушеннями зору.  Тривалий розвиток зорово – моторної координації у дітей з порушеннями зору зумовлений розладами зорової системи. Порушений зір не забезпечує дитині необхідний контроль за рухами, тому рухова система часто запізнюється в розвитку, особливо страждає координація рухів, їх точність. Порушення гостроти зору, здатності очей стежити за предметом і локалізації погляду веде до того, що у дітей немає ясного бачення того, як вони виконують предметні дії і наскільки вони якісні.

У дітей з розладами рухової системи,  дрібної моторики як складової зорово-моторної координації.

У дітей із затримкою психічного розвитку та порушеннями мовлення.

У дітей з порушенням просторових уявлень та орієнтування у просторі. Діти не диференціюють ліву і праву сторони, мають труднощі у поділі цілого предмета на частини, складання цілого з частин. У зошитах вони не розрізняють праву і ліву сторону, можуть почати писати або малювати в будь-якому місці листка або альбомного аркуша, читати з середини сторінки.

У чому виявляється не сформованість зорово – моторної координації? Це може проявлятися при оволодінні навичками самообслуговування: дошкільнята із запізненням засвоюють такі вміння і навички, як застібання та розстібання ґудзиків, шнурування взуття. На заняттях фізкультурою діти не можуть утримати мету, виконувати кидання і ловлю м’яча, неточно виконують рухи з різних видів ходьби, стрибків. Багатьом дітям важко виконувати завдання з малювання: рухи рук у них скуті, невпевнені, зображені лінії часто хаотичні, немає точності напрямку руху руки, невміння зображувати предмет.

Основні напрямки в роботі з розвитку зорово – моторної координації:
1. Відновлення і зміцнення роботи м’язів ока.
2. Розвиток дрібної моторики рук.
3. Корекція образотворчих навичок.
4. Формування зорового сприймання предметів.
5. Розвиток зорово-просторової орієнтації (орієнтування у певному приміщенні, виконання інструкцій, орієнтація на аркуші тощо).

ВПРАВИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ЗОРОВО-МОТОРНОЇ КООРДИНАЦІЇ.
1. Викладання різних візерунків з мозаїки за зразком.
2. Збирання різних конструкторів за схемою-зразком.
3. Викладання малюнків з паличок за зразком.
4. Викладання малюнків з геометричних фігур за зразком.
5. Плетіння килимків з паперових смужок за зразком.
6. Плетіння з бісеру за зразком.
7. Малювання по клітинках хрестиками за зразком.
8. «Продовжи ряд» (малювання різних візерунків).
9. «Домалюй ліву (праву) половинку малюнка».
10. «Намалюй такий саме малюнок».
11. «Заштрихуй так само».

Тікозні розлади.

Ключовим симптомом цих розладів є тіки – стереотипні, ненавмисні, швидкі, неритмічні дії, що супроводжуються видимим рухом чи звуковим феноменом. Відповідно тіки, що проявляються рухом називаються моторними, а звуками – вокальними. Прикладами поширених моторних тіків є кліпання очима, гримаси, рухи рук, голови, інших частин тіла, інколи – складніші рухи у формі жестів, комбінацій рухів. Прикладами поширених вокальних тіків є вигуки, кашель, звуки прочищення глотки та ін. Інколи – вигуки у формі складніших звуків (наприклад, гарчання), слів/фраз.

Тікозні розлади часто супроводжуються іншими порушеннями – зокрема тими, що базуються на спільній схильності до «зациклення» та до труднощів регулювання підкіркових процесів корою – зокрема розладом гіперактивності з дефіцитом уваги, тривожними розладами, порушеннями регуляції злості та ін.

Прогноз тікозних розладів є спектральним, як і самі тікозні розлади. Більшість тіків у дітей мають транзиторний характер і минають з віком. Втім частина тікозних розладів носить хронічний характер. Втім і при хронічних формах тікозного розладу та зокрема синдромі Жіль де ля Туретта у підлітковому віці як правило відбувається значне ослаблення симптомів, у 40% їх повне зникнення, у близько 14% – тіки будуть і у дорослому віці. 

 

Сучасне наукове розуміння

Тіки є проявом мимовільного «вмикання» програм звичних рухів у підкірковій частині мозку та виходу цих програм з-під свідомого контролю (відповідно кора має трудність «вимкнути» цю програму). Відповідно причини цього розладу є нейробіологічні. Попри те, що стресові події можуть спричинити появу тіків чи їх посилення, втім як правило фактор стресу не грає головної ролі у походженні тікозних розладів, і дані досліджень усе більше вказують на ключову роль генетичного фактору та в окремій частині випадків – органічного ураження мозку (наприклад, внаслідок гіпоксії в часі пологів та ін.). Це важливо розуміти, оскільки часом дорослі помилково вважають, що дитина робить це навмисне, коли насправді дитина не може контролювати тіків (або може робити це лише тимчасово – схоже як з контролем гикавки – ми можемо стримати її на певний час, але тоді вона «прорветься»). Коли у дитини є тікозний розлад – вона потребує нашого розуміння і підтримки, але не звинувачень чи вказівок «не робити цього».

 

Рекомендації протоколів

Сучасні науковообгрунтовані протоколи допомоги рекомендують наступні методи допомоги:

– Якщо тікозні розлади легко виражені і не заважають суттєво дитині у щоденному житті – можна не застосовувати жодного лікування, оскільки є велика імовірність, що вони минуть самостійно без жодного втручання.
– У інших випадках рекомендована медикаментозна терапія та/або специфічні техніки КПТ (техніка заміни звичок, техніка експозиції з попередженням реакції)
– За будь-яких обставин рекомендована психоедукація дитині, рідним, соціальному середовищу – і відповідно спокійне сприйняття тіків, підтримка дитині, турбота про її усебічний розвиток, соціальні стосунки та самореалізацію.
– За наявності супутніх розладів та проблем – важливо забезпечити їх належне і вчасне виявлення та терапію.

– Якщо потрібно – психологічний супровід та консультування в освітніх закладах

 

 

ОСОБЛИВОСТІ   УВАГИ   ДІТЕЙ

ДОШКІЛЬНОГО І 

МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ.

ПРИЙОМИ РОЗВИТКУ УВАГИ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Захарова Ірина  Юріївна, 

практичний психолог

 КУ "Інклюзивно-ресурсний центрХмільницького району"

 

 

 

 Уланів 2020

 

 

 

 

 

Зміст

Передмова

 

1.Загальна характеристика уваги

1.1. Визначення уваги

1.2. Фізіологічні основи уваги

1.3. Розвиток вищих форм уваги

1.4. Структура уваги

 

    2.Особливості розвитку уваги дітей дошкільного віку

2.1. Особливості уваги дітей дошкільного віку

2.2. Функції уваги у дошкільників

2.3. Мимовільна увага і умови її розвитку у дошкільному віці

2.4. Довільна увага дитини дошкільного віку і умови її формування

2.5. Післядовільна увага дошкільників

2.6. Розвиток властивостей уваги у дошкільному віці

2.7. Шляхи і засоби організування і підтримання уваги дошкільників

 

    3.Особливості розвитку уваги дітей молодшого шкільного віку.

3.1. Особливості уваги молодшого школяра

3.2. Мимовільна увага  молодшого школяра

3.3. Особливості розвитку довільної уваги дітей

молодшого шкільного віку

3.4. Післядовільна  увага  в  молодшому шкільному віці

 

    4. Ігри та вправи, спрямовані на розвиток уваги дітей дошкільного та молодшого шкільного віку

 

 Підсумок 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Передмова

Кожну секунду завдяки нашим органам чуття ми отримуємо нову інформацію. Але наш мозок настільки розумний, що відсіває непотрібні нам відомості, залишаючи в пам'яті лише те, що необхідно. Це відбувається за рахунок уваги.  Увага – це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється в спрямованості і зосередженості свідомості на вагомих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях.Увага є умовою ефективності навчально-виховного процесу   учнів, уміння вчителя контролювати увагу дітей, розвивати здібність учнів до самоорганізації уваги. Учень може успішно навчатися тільки за допомогою зосередженості, або концентрації уваги. Уважно слухаючи пояснення вчителя на уроці він легше сприймає, розуміє та запам’ятовує його зміст і тим самим полегшує собі виконання домашніх завдань; акуратність, точність, безпомилковість виконання письмових робіт учнями можливі лише при стійкій увазі. Учні-відмінники, як правило, дуже уважні на уроках та під час усіх видів навчальної діяльності. Розвиток та виховання уваги учнів набуває особливого значення у зв’язку з переходом школи на роботу за новими програмами; засвоєння школярами змісту цих програм можливо тільки при високому рівні уваги.

Чим складніша праця, чим вона відповідальніша, тим більше уваги вимагає її виконання. Особливо високі вимоги до різних сторін людської психіки, і конкретно до уваги, висуває сучасний рівень виробництва, автоматизація трудових процесів. Недарма в інженерній психології та психології праці проблема уваги посідає центральне місце [11]. Без високого рівня людської уваги неможлива не тільки організаторська, а й будь-яка виконавча діяльність в умовах сучасного виробництва. Щоб молоде покоління було підготовлено до участі в роботі в умовах сучасного виробництва, у нього повинна бути висока культура уваги в період шкільного навчання. Цієї мети можна досягнути, розвиваючи увагу дітей  не тільки в розумовій роботі, а й в інших видах праці.

Особистість, перебуваючи в бадьорому стані, активно, по-дійовому ставиться до предметів та явищ навколишньої дійсності, до власних переживань : щось сприймає, пам`ятає , пригадує, про щось думає. У таких випадках вона зосереджує свою свідомість на тому, що сприймає, пам`ятає, переживає, тобто вона буває до чогось уважною.

Увага необхідна людині і в повсякденному житті : в побуті, в процесі спілкування з людьми; вона забезпечує правильну орієнтацію в оточуючому середовищі.

Високо розвинута в процесі виховання та навчання увага перетворюється на уважність – найціннішу рису людського характеру.

Серед психічних явищ увага посідає особливе місце: вона не є самостійним психічним процесом і не відноситься до якостей особистості.

З увагою в її найвищих формах пов’язують регульоване здійснення психічних процесів і свідомої поведінки людини [54].

Деякі закордонні психологи, тривалий час не визнавали існування уваги, навіть вважали зайвим слово «увага», тому що вона не має ніякого психологічного змісту. В пресі в 30-х роках з’явилась стаття датського професора Е. Рубіна «Про не існування уваги». Уже сама назва статті говорить про її зміст.

У теперішній час увага стійко увійшла до психології як наукове поняття. Цьому сприяли запити практики, розвиток кібернетики, що висунула в план наукового дослідження «прийом інформації», поява і розвиток таких наук, як інженерна психологія, психологія праці, психофізіологія, для якої увага стала центральною проблемою. Звісно, увага не є самостійним психічним процесом, як наприклад відчуття, пам’ять, мислення. Увага завжди включена до діяльності, є найважливішою умовою продуктивності психічної діяльності та виступає в єдності з різними психічними процесами – пізнавальними, емоційними, вольовими [8].

Такі властивості особистості, як характер, темперамент, здібності також відбиваються на особистостях уваги – у виборі об’єкта, у стійкості, переключенні, відволіканні.

Увага завжди властива конкретній людині, певній особистості. Спрямованість особистості та зосередженість уваги тісно пов’язані з спрямованістю особистості, тобто з її вимогами, інтересами, переконаннями.

На людину постійно діє велика кількість подразників. Але в певний момент людина реагує на ті з них, які в більшій мірі, ніж інші, відповідають її потребам, і ,таким чином, мають для неї більш важливе життєве значення. Так, значущі об’єкти привертають увагу, визначають її спрямованість; менш значущі в цей час не помічаються.

Проблемою уваги займались як вітчизняні, так і закордонні психологи: Л.С. Виготський, П.Я. Гальперін, В.В. Давидов, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, Н.А. Менчинська, С.Л. Рубінштейн, К.Д. Ушинський, Б.В. Ельконін; А. Валлон, К. Коффка, Ж. Піаже, Т. Рібо, Е.Б. Тітченер та інші.

Психологічно обґрунтований облік якостей уваги, як і її можливих розладів та порушень, є необхідною передумовою розгляду пізнавальних процесів, в яких виявляє себе увага [35].

 

1.Загальна характеристика уваги

1.1. Визначення уваги

 

Увага – умова ефективності всіх видів діяльності людини, передусім трудової та навчальної. Уважність необхідна людині в її повсякденному житті, в побуті, у спілкуванні з іншими людьми. Увага учнів є однією з основних умов успішної організації навчально-виховного процесу.

Особливістю протікання пізнавальних процесів є їх вибірковий, спрямований характер. Увага – це спрямованість і зосередженість, що передбачає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної та рухової активності індивіда.

Спрямованість уваги виявляється в образотворчості, у мимовільному або довільному виборі, виділенні об’єктів, які відповідають вимогам суб’єкта, цілям та задачам його діяльності. Зосередженість (концентрація) на одних об’єктах передбачає одночасно відокремлення від всього стороннього, тимчасове ігнорування інших об’єктів [15].

Також увага може проявлятися в сенсорних, мнемічних, розумових та рухових процесах. Тому залежно від об’єкта дослідження виділяють такі форми процесів уваги:

• сенсорна (перцептивна);
• інтелектуальна;
• моторна (рухова).

Зараз більше вивчають сенсорну (зорову та слухову) увагу. Більшість даних, які характеризують увагу, одержано, фактично, під час її дослідження. Так, з увагою пов’язані точність та повнота сприйняття, ослабленість уваги може призвести до значних порушень перцептивних процесів та перекрученню образу, який формується.

За способами здійснення та характером походження виділяють два основних види уваги: мимовільну та довільну увагу. Мимовільна увага виникає та підтримується незалежно від свідомих намірів та цілей людини. Довільна увага – це свідомо спрямоване та регульоване зосередження. Довільна увага розвивається на підставі мимовільної.

За активністю людини в організації уваги розрізняють три види : мимовільна, довільна, післядовільна.

Довільна увага називається активною або вольовою. Всі визначення підкреслюють, що в зосередженні уваги на об’єкті ініціатива належить суб’єкту.

Довільна увага – це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах і явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності [19].

Післядовільна увага, як переконує досвід і спеціальні дослідження, виникає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги. Післядовільна увага – зосередження свідомості на об’єкті, значущому та цінному для особистості.

Мимовільна увага. В деяких дослідженнях її називають пасивною, в інших - емоційною. Обидва терміни допомагають розкрити особливості мимовільної уваги. Коли говорять про пасивну увагу, то підкреслюють відсутність зусиль з боку людини, спрямованих на зосередження на об’єкті уваги. Коли мимовільну увагу називають емоційною, то виділяють зв’язок між об’єктом уваги та емоційними інтересами, потребами, викликаними даним об’єктом. У цьому випадку також нема вольових зусиль, спрямованих на зосередженість. Таким чином, мимовільна увага - це зосередженість свідомості на об’єкті в силу особливості цього об’єкту як подразника [57].

Довільна увага виникає, якщо в діяльності людина ставить перед собою певну задачу та свідомо виробляє програму дій. Це і визначає виділення об’єктів її уваги.

В довільній увазі проявляється активність особистості, при цьому увага, інтереси мають опосередкований характер. Основною функцією довільної уваги є активне регулювання протікання психічних процесів. Саме завдяки наявності довільної уваги людина здатна активно, вибірково "витягати" з пам’яті потрібні їй відомості, виділяти головне, суттєве, обирати правильне рішення.

Якщо в цілеспрямованій діяльності для особистості цікавими та значущими стають зміст і сам процес діяльності, а не тільки її результат як при довільному зосередженні, то є підстава говорити про післядовільну увагу. Діяльність так захоплює в цьому випадку людину, що їй не треба помітних вольових зусиль для підтримки уваги. Таким чином, післядовільна увага, проявляючись слідом за довільною, не може бути зведена до неї. Так як ця увага пов’язана з свідомо поставленою метою, вона не може бути зведена і до мимовільної уваги. Увага, спочатку підтримана вольовим зусиллям, переходить у післядовільну. Післядовільна увага характеризується тривалою високою зосередженістю, з нею обґрунтовано пов’язують найбільш інтенсивну та плідну розумову діяльність, високу продуктивність всіх видів праці.

Мимовільну увагу викликають подразники, які відрізняються фактично однією загальною властивістю - новизною, привертають увагу тому, що реакція на них не ослаблена в результаті звикання [16].

Увагу привертають сильні подразники: голосні звуки, яскраві світло та фарби, різкий запах. При цьому має значення не стільки абсолютна, скільки відносна інтенсивність подразника.

Мимовільну увагу викликають подразники, що відповідають потребам індивіда, є значущими для нього.

Мимовільна увага пов’язана із загальною спрямованістю особистості. Мимовільна увага виникає незалежно від свідомих намірів суб’єкта, без будь-яких вольових зусиль з його боку. Основна функція мимовільної уваги міститься в швидкій та правильній орієнтації в умовах середовища, які постійно змінюються, у виділенні тих її об’єктів, які можуть мати у даний момент найбільше життєве значення [18].

1.2. Фізіологічні основи уваги

Увага, як показали дослідження, детермінується співвідношенням збуджень у корі великих півкуль головного мозку, зумовлених подразниками, що впливають на чуття організму, і внутрішніми установками та психічними станами.

Фізіологічною основою найпростіших випадків уваги є орієнтувальний рефлекс. Останній вникає під впливом нового або несподівано виникаючого подразника.

Увага, що виступає в єдності з орієнтувальним рефлексом, дає можливість вчасно помітити раптовий подразник (предмет, явище), що виявився та доцільно на нього реагувати.

Для розуміння фізіологічних основ уваги великого значення мають роботи видатних російських фізіологів І.П. Павлова та О.А. Ухтомського.

Згідно з ідеями І.П. Павлова та О.У. Ухтомського, явища уваги пов’язані з підвищенням збудження окремих мозкових структур в результаті взаємодії процесів збудження та гальмування.

Як вважав І.П. Павлов, в будь-який момент часу в корі є будь-яка ділянка, яка характеризується найбільш сприятливими , оптимальними умовами для збудження. Ця ділянка виникає за законом індукції нервових процесів, які концентруються в одній області головного мозку, викликають гальмування в інших її областях та навпаки.

Особливе значення для розуміння фізіологічних механізмів уваги має принцип домінанти. За О.А. Ухтомським, у мозку завжди є домінуючий осередок збудження. О.А. Ухтомський характеризує домінанту як констеляцію “центрів з підвищеною збудженістю”. Особливістю домінанти як пануючого осередку є те, що вона не тільки може придушувати знов виниклі осередки збудження, але й здібна притягати до себе й слабкі збудження, і завдяки цьому посилюватись за їх рахунок, ще більше домінувати над ними. Домінанта є стійким осередком збудження [34].

В останні роки в дослідженнях вітчизняних та зарубіжних психологів та вчених одержані нові результати, які розкривають нейрофізіологічні механізми уваги. Увага виникає на фоні загальної бадьорості організму, пов’язаної з активною мозковою діяльністю. Якщо активна увага можлива в стані оптимальної бадьорості, то труднощі зосередження виникають як на фоні розслабленої дифузної, так і на фоні надмірної бадьорості. Увага можлива на певному рівні активності мозку. Припускається, що мимовільна увага пов’язана передусім із загальними, генералізованими формами неспецифічної активізації мозку. Довільна увага пов’язана як із збільшенням загального рівня активації мозку, так і з значними локальними [34].

1.3. Розвиток вищих форм уваги

Первісна увага дитини здійснюється за допомогою спадкових нервових механізмів, організуючих протікання її рефлексів за відомим фізіологічним принципом домінанти. Цей принцип установлює, що в роботі нервової системи організуючим моментом є наявність одного найголовнішого осередку збудження, котрий посилюється за їх рахунок. У домінантному нервовому процесі закладені органічні основи того процесу поведінки, який ми називаємо увагою.

У немовлят є тільки дві домінанти – харчова та пов‘язана із зміною положення. Тільки поступово у дитини розвивається зорова, слухова та інші домінанти, і тільки з їх появою стає можливим утворення нових умовних рефлексів з зору та слуху.

Таким чином, домінантна реакція стоїть на самому початку утворення нових зв‘язків у корі головного мозку дитини та визначає характер і напрямок цих зв‘язків. Весь цей період у розвитку дитини ми називаємо періодом натурального або примітивного розвитку її уваги [9].

На думку Л.С. Виготського, існують дві лінії розвитку уваги дитини: лінія натурального та лінія культурного розвитку уваги.

Культурний розвиток уваги починається, суворо кажучи, також у самому ранньому віці дитини, при першому ж соціальному контакті між дитиною та оточуючими її дорослими людьми. Як і всякий культурний розвиток, він є розвитком соціальним і полягає в тому, що дитина з мірою вростання її в оточуюче її соціальне середовище, у процесі пристосування до цього середовища розвиває та формує ту основну операцію соціальної поведінки, яку назвали в психології довільною увагою [60].

Сам собою органічний, або натуральний, розвиток уваги ніколи не призвів би та не призводить на справді до виникнення довільної уваги. Вона виникає, як показують наукові дослідження, з того, що оточуючі дитину люди починають за допомогою ряду стимулів та засобів спрямовувати увагу дитини, керувати її увагою, підкоряти її своїй владі і цим самим дають до рук дитини ті засоби, за допомогою яких вона потім і сама оволодіває своєю увагою за тим же типом.

Таким чином, механізм довільної уваги може бути зрозумілий тільки генетично та соціально [10].

В останні роки все більшого значення починають набувати уявлення про ведучу роль кори великих півкуль у системі нейрофізіологічних механізмів уваги. На рівні кори великих півкуль з процесами уваги пов‘язують наявність особливого типу нейронів: нейрони уваги – детектори новизни та клітини установки – клітини очікування.

1.4. Структура уваги

Увага характеризується різними якісними проявами - властивостями. До них відносять: стійкість, концентрацію, переключення, коливання, розподіл та обсяг уваги.

Стійкість уваги характеризується тривалістю зосередження на об’єктах діяльності. Зосередженість уваги та ії стійкість у процесі діяльності можуть порушуватися: сила і тривалість зменшується, увага слабшає, людина відволікається від об’єкта діяльності. Відволікання настає тоді, коли відсутні чинники, які сприяють зосередженості та стійкості уваги.

Особливо помітно відволікання уваги виявляється у неуважних людей. Розосередженість – це негативна особливість уваги, яка зумовлюється послабленням сили зосередженості. Фізіологічним підґрунтям її є слабкість збудження у ділянках кори головного мозку. Люди, а особливо діти, яким властива слабкість уваги, постійно відволікаються, їхня увага швидко переходить з предмета на предмет, не затримуючись на жодному, їм важко зосередитися на чомусь одному більш-менш тривалий час. Такі люди, головним чином учні, потребують, щоб їхню розумову діяльність підтримували засоби унаочнення, активізували збудженням інтересу до завдань, не затримували на одноманітному матеріалі, навантажуючи лише один різновид сприймання – зоровий або слуховий. [36].

Однією з важливих умов тривалого зосередження є мінливість, рухомість об’єктів уваги.

Стійкість уваги підвищується із збільшенням складності об’єкта. Складні об’єкти викликають активну розумову діяльність, з чим і пов’язана тривалість зосередження. Увага може бути стійкою, коли людина усвідомлює важливість, значущість виконуваної роботи. Тому формування стійких пізнавальних інтересів – одна з важливих умов підвищення уважності учнів на уроках, успішності навчального процесу.

Велике значення для збереження стійкої уваги має активність особистості. Важливу роль грає внутрішня активність, пов’язана з рішенням різноманітних перцептивних та розумових задач, які потребують найбільш повного відображення об’єктів зосередження.

Стійкість тісно пов’язана з динамічними характеристиками уваги.

Однією з динамічних особливостей уваги є коливання уваги. Під коливанням уваги розуміють періодичні короткочасні мимовільні зміни ступеня інтенсивності уваги, періодичне мимовільне її посилення або послаблення [60].

Коливання уваги легко простежуються при сприйнятті так званих подвійних зображень.

Динаміка уваги виявляється й у зрушеннях стійкості протягом тривалої роботи. Такі зрушення розглядають як стадії зосередження.

Переключення уваги – це навмисне перенесення уваги з одного на інший предмети, якщо цього вимагає діяльність.

Переключення може бути зумовлене або програмою свідомої поведінки, вимогами діяльності, або необхідністю включення в нову діяльність відповідно до умов, що змінюються, або здійснюватися в умовах відпочинку.

Виділяють ряд показників переключення уваги. Це передусім час, витрачений на перехід від однієї діяльності або операції до другої; продуктивність роботи; якість, точність роботи. Можна говорити про повне завершене переключення або про неповне незавершене. При неповному незавершеному переключенні людина, приступивши до виконання нової роботи, неповністю відключається від попередньої. Тому при організації уваги учнів на уроці необхідно враховувати як час переключення, так і особливості виконання роботи після переключення уваги.

Переключення пов’язано з особливостями попередньої діяльності та наступної діяльності. Успішність переключення залежить від ставлення людини до попередньої та нової діяльності. Чим цікавіша була попередня діяльність і чим менш цікава наступна, тим важче відбувається переключення [14].

Поряд з переключенням уваги виділяють її відвернення (відволікання). Під відволіканням розуміють мимовільне переміщення уваги з основної діяльності на об’єкт, що не має значення для її успішного виконання.

Розподіл уваги – властивість, з якою пов’язана можливість одночасного виконання двох і більше різних видів діяльності.

Важливе значення має розподіл уваги в педагогічній діяльності. Вчитель, який пояснює матеріал на уроці, повинен стежити за змістом свого мовлення, контролювати логіку, послідовність викладання й на той же час спостерігати за тим, як сприймають матеріал учні.

Можливість розподілу уваги залежить від ряду умов. Чим складніше сполучувані види діяльності або вирішуванні задачі, тим складніше розподіляти увагу. Труднощі представляє сполучення двох видів розумової діяльності. В усіх випадках основною умовою успішного розподілу уваги є автоматизація хоча б однієї з одночасно здійснюваних видів діяльності.

Уміння розподіляти увагу формується в процесі оволодіння діяльністю, воно може бути розвинене шляхом вправ та накопиченням відповідних навичок [26].

До властивостей уваги відносять її обсяг, який визначається кількістю одночасно чітко сприйнятих об’єктів. Встановлено, що при сприйнятті безлічі простих об’єктів у інтервалі часу 0,07-0,1 секунди обсяг уваги у дорослої людини дорівнює в середньому  7 +-2 елементам. Обсяг уваги залежить від особливостей сприйняття об’єктів. Обсяг уваги молодших школярів дуже обмежений. З віком він розширюється. Основною умовою збільшення обсягу уваги є формування вмінь групувати, систематизувати, об’єднувати за змістом матеріал, який сприймається.

Однією з негативних сторін уваги є неуважність. Неуважність може проявлятися в нездатності до тривалого інтенсивного зосередження, у легкому та частому відволіканні. Цей вид неуважності нерідко є однією з причин зниження працездатності та неорганізованості поведінки.

Причин неуважності багато. Як стійка особистісна особливість неуважність є показником слабкої довільної уваги і може бути результатом неправильного виховання. Боротися з такою неуважністю треба передусім шляхом формування вольових якостей особистості. Постійна неуважність може пояснюватися поганим станом здоров’я, загальним розладом нервової системи дитини. Неуважність може носити і тимчасовий характер, являючись наслідком надмірного емоційного збудження або перевтомлення.

Психологічно обґрунтований облік якостей уваги, як і її можливих розладів та порушень, є необхідною передумовою розгляду пізнавальних процесів, в яких проявляє себе увага [32].

 

 

2.Особливості розвитку уваги дітей дошкільного віку

2.1. Особливості уваги дітей дошкільного віку

Завдяки пізнавальним психічним процесам дитина одержує знання про навколишній світ та про себе, засвоює нову інформацію, запам'ятовує, розв'язує певні завдання. Серед них виділяють відчуття і сприймання, пам'ять, мислення, уяву. Необхідною умовою протікання психічних процесів є увага. Мова і мовлення постають одним із засобів мислення та розуміння. Науково психологічний підхід вимагає аналітичного розгляду процесів пізнання, однак у реальному житті всі вони взаємопов'язані.  

Успішність в оволодінні тією чи іншою діяльністю залежить від уваги дитини. Вона завжди включена у діяльність, є найважливішою умовою її продуктивності і виступає у єдності з пізнавальними психічними процесами та емоційно-вольовою сферою.

Роль уваги полягає у забезпеченні психічних процесів (пізнавальних, емоційних, вольових) та успішної роботи свідомості. Вона пропускає через себе все, що входить у душу людини із зовнішнього світу, оскільки є формою організації психічної діяльності людини, яка полягає у спрямованості й зосередженості її на об'єктах, які мають для неї певне значення.

Увага дітей дошкільного віку має такі особливості:

1)                 нетривала зосередженість, схильність до значних коливань. Протягом короткого часу діти неодноразово переходять від одного виду діяльності до іншого, по кілька разів змінюють свій задум;

2)                 піддатливість зовнішнім впливам. Навіть незначний сторонній подразник відволікає увагу дитини від діяльності;

3)                 залежність від виду занять. 4-річні діти здатні 20 і більше хвилин уважно слухати цікаву казку чи дивитися мультфільми. Однак вони будуть відволікатися від нецікавих занять через 5 хв. після їх початку;

4)                 неспроможність переключення на власний розсуд з одного об'єкта на інший за відсутності довільної психічної регуляції;

5)                 залежність від віку дітей. Чим молодші діти, тим менше вони можуть зосередитися на словах дорослого, оскільки їхню увагу більше привертають яскраві, привабливі предмети (слова лише супроводжують їх). У середньому і старшому дошкільному віці слова дорослого набувають значно важливішого значення для дитини, вона вже самоініціативно спрямовує на них свою увагу;

6)                 слабкий розподіл уваги (неможливість одночасно виконувати два або більше видів діяльності), невеликий обсяг (неспроможність утримувати багато об'єктів за короткий проміжок часу).

Зосередженість і спрямованість на об'єктах забезпечує їх виразне відображення. Дитина не може бути уважною взагалі, її увага завжди проявляється у конкретних психічних процесах: вона приглядається, прислухається, відгадує загадку, намагається прочитати слово, малює, грається тощо.

2.2. Функції уваги у дошкільників

Будучи пізнавальним процесом, увага сприяє отриманню знань дитини про світ і себе у ньому, спрямовуючись як на об'єкти зовнішнього світу, так і на власне внутрішнє життя. Вона не лише створює умови для психічної діяльності, а й виконує охоронну функцію, зумовлюючи своєчасне реагування людини на зміни у навколишньому середовищі і в собі.

Основи уважності як важливого фактора пізнавальної діяльності формуються у ранньому дитинстві. Зароджуються увага у перші тижні життя дитини. Із часом вона починає зосереджувати свій зір і слух на тому, що збуджує, насторожує її, рефлекторно відповідає на цей вплив відповідними рухами. Завдяки увазі відбувається зв'язок організму дитини з навколишнім середовищем.

Увага є рефлекторним актом, який пов'язує центральну нервову систему з навколишнім світом, одним із вирішальних чинників, що зумовлюють регуляцію найважливіших психофізичних процесів в організмі дитини. Завдяки їй всі психічні процеси (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення) стають багатшими, повнішими, досконалішими.

У житті і діяльності дитини увага виконує різноманітні функції: активізує потрібні і гальмує непотрібні на певний момент психічні і фізіологічні процеси; сприяє відбору інформації відповідно до потреб дитини; забезпечує вибіркову, короткочасну або тривалу зосередженість на одному об'єкті або виді діяльності. З нею пов'язані спрямованість і вибірковість пізнавальних процесів, точність і деталізація сприймання, міцність і вибірковість пам'яті, спрямованість і продуктивність мислительної діяльності.

Якщо діти зосереджують свою увагу не на тому, що пояснює їм вихователь, а на тому, що відбувається за вікном, на мріях про гру, вони нічого не сприймуть і не зрозуміють із того, що їм розповідає педагог. Однак міркування, поради, оцінки вихователя їм особливо потрібні, адже без них їхня діяльність не матиме потрібної вмотивованості, доцільності, належної організованості. Слово вихователя є дороговказом у мінливій діяльності дошкільників, спонукає їх до уважності.

У дошкільному віці всі види і властивості уваги зазнають суттєвих змін, основними серед яких є: розширення обсягу; підвищення стійкості; розвиток здатності до переключення і розподілу; формування довільної уваги.

Ці зміни урізноманітнюють внутрішнє життя дитини, сприяють розширенню її світогляду.

2.3. Мимовільна увага і умови її розвитку у дошкільному віці

Увага дітей, особливо молодшого дошкільного віку, загалом мимовільна, тобто виникає без усвідомлення її мети. Дошкільники керуються інтересами, які швидко змінюються, їхня увага залежить від відчуття задоволення або незадоволення, об'єкта зосередження, значною мірою обумовлюється інтересом, має помітні ознаки гри.

Мимовільна увага - вид уваги, який виникає незалежно від свідомого наміру людини і полягає в невимушеному  зосередженні на певному реальному або ідеальному об'єкті.

Цей вид уваги не має у своїй основі вольового чинника. Зокрема, це помітно у дитячій поведінці: увагу дітей привертають об'єкти, які з'являються раптово, змінюють свою інтенсивність або є незвичними за певних обставин. Увага дитини відображає її інтереси до предметів, які її оточують, і дій, що з ними виконуються. Вона зосереджена доти, доки не згасне інтерес. Поява у її полі зору нового предмета переключає увагу на нього. Тому молодші дошкільники рідко тривалий час займаються однією і тією самою справою.

У дошкільному віці мимовільна увага постійно розвивається і вдосконалюється. На ранніх стадіях розвитку увага дитини залежить від новизни, сили та інших специфічних подразників, пізніше - від подразників, які мають сигнальне значення внаслідок їх зв'язку із задоволенням потреб дитини, а також із обставинами, які зумовлюють яскраві, емоційні переживання.

Поява у дошкільному дитинстві нових інтересів, участь у нових видах діяльності спонукають дитину зосереджуватися на все нових сторонах дійсності. У дошкільника підвищується здатність довго займатися певною справою, предметом: він може годинами гратися у цікаву для нього гру, малювати, конструювати.

Із часом мимовільна увага дошкільників досягає високого рівня розвитку. Вирішальне значення у цьому має організація навчально-виховної роботи. Знайомлячи дошкільника з навколишньою дійсністю, спонукаючи його активно відображати її у своїх іграх, заняттях, зображувальній діяльності, вихователь стимулює інтерес до нових предметів і явищ, мимовільне зосередження на них уваги.

Основну роль у дошкільному віці відіграє мимовільна увага, зумовлена зацікавленістю дитини у тому, на чому їй необхідно зосередитися. Через це вихователь, знайомлячи дітей з тим, що їх оточує, повинен підбирати цікаві об'єкти для спостереження, організовувати захопливі ігри, заняття з дидактичним матеріалом, збуджувати мимовільну увагу, домагаючись завдяки цьому належного засвоєння знань і вмінь.

2.4. Довільна увага дитини дошкільного віку і умови її формування

Основне досягнення у розвитку уваги в дошкільному віці полягає у зародженні її нового виду - довільної уваги, пов'язаної із свідомо поставленою метою, вольовим зусиллям. Це особливо помітно у дидактичних іграх, коли дитині доводиться свідомо зосереджуватись у процесі гри, виготовлення іграшок, під час виконання доручення вихователя.

Довільна увага- вид уваги, який виникає внаслідок свідомо поставленої мети і вимагає певних вольових зусиль.

4-5-річні діти вперше починають керувати своєю увагою, свідомо спрямовувати її і утримувати на певних предметах, явищах, застосовуючи при цьому певні способи.

Виникнення довільної уваги - важливе новоутворення у психіці дитини, яке знаходиться поза її особистістю. Основним із них є взаємодія дитини з дорослим, який залучає її до нових видів діяльності, спрямовує та організовує дитячу увагу. Завдяки цьому дитина набуває здатності самостійно керувати своєю увагою.

Цю особливість формування довільної уваги охарактеризував Л. Виготський. За його словами, кожна людина у своєму розвитку завдяки спілкуванню з іншими людьми оволодіває способами організації власної уваги. Перші етапи цього процесу спостерігаються у старшому дошкільному віці.

Л. Виготський описав їх на основі спостережень за грою дітей, яким запропонували відгадати, у яких чашках, розставлених перед ними, знаходяться горіхи. Однакові за розміром і формою чашки були накриті темно-сірими картонками (у них знаходилися горіхи) і світло-сірими. Діти, відгадавши чашку з горіхом, брали його собі, а помилившись - «платили штраф». При цьому діяли методом спроб і помилок, не фіксуючи, що горіхи вони знаходили тільки у чашках з темно-сірими кришками. Після кількох безуспішних спроб засмучувалися, навіть відмовлялися гратися, бо їм здавалося, що горіх «переходить» із чашки у чашку. Коли дорослий поклав горіх у чашку в присутності дитини, вказавши на темний колір її кришки, наступним рухом - на сіру кришку, якою була закрита порожня чашка, цього виявилося достатньо, щоб вона зафіксувала потрібну ознаку і керувалася нею у своїх майбутніх діях.

Вказівний жест є допоміжним засобом організації довільної уваги, а вирішальним, універсальним є мовлення. Спочатку дорослі організовують увагу дитини за допомогою словесних вказівок: нагадують про необхідність виконувати дію, враховувати її обставини (складання пірамідки тощо). Пізніше дитина починає самостійно словесно позначати предмети і явища, на які необхідно звертати увагу, щоб досягнути результату. З часом роль мовлення в організації уваги дітей зростає. Наприклад, діючи за інструкцією дорослого, діти старшого дошкільного віку промовляють її у 10-12 разів частіше, ніж молодші дошкільники. На ранніх етапах дорослий за допомогою словесних інструкцій організовує увагу дитини на майбутній діяльності, потім вона сама використовує прийоми, які застосовував дорослий. Найдоступніші для дітей старшого дошкільного віку прийоми організації уваги - групування дидактичного матеріалу, планування своїх дій уголос, промовляння інструкцій дорослого тощо.

Із розвитком планувальної функції мовлення дитина набуває здатності попередньо організовувати свою увагу на діяльності, що має відбутися, формулювати словесно чинники, на які повинна орієнтуватися. Значення словесної самоінструкції для організації уваги розкривається на такому прикладі. Дошкільникам запропонували з 10-ти картинок, на яких зображені тварини, відібрати певні картинки, однак не брати ті, де зображений, наприклад, ведмідь. Картинки діти відбирали декілька разів підряд. Спочатку їм не допомагали жодними порадами щодо способу дії, тому вони часто помилялися. Однак після пропозицій повторити вголос інструкцію (уважно розглянути зображення на картинках, згадати, які з них можна брати, які - ні) діти почали діяти безпомилково, навіть розв'язуючи складніші завдання (включення в умову картинок із новими тваринами). При цьому вони активно використовували мовлення для організації своєї уваги. Цей приклад дає підстави для висновків про зростання ролі мовлення у розвитку довільної уваги, регулюванні поведінки дошкільників.

Рівень розвитку уваги характеризує не лише спрямованість інтересів, а й особистісні, вольові якості людини. Якщо мимовільна увага залежить від зовнішніх об'єктів, то довільна - від самої особистості дорослого чи дитини: «мені потрібно бути уважним, і, попри все, я змушую себе бути таким». Дитині це дається не завжди легко, їй складно уважно діяти у незвичній обстановці, за наявності багатьох різноманітних подразників, наприклад яскравого роздаткового  матеріалу на занятті. Вона краще працює за відсутності сильних подразників, коли на її робочому місці немає нічого зайвого.

Тривалий час утримувати на належному рівні довільну увагу діти також не можуть, оскільки це потребує вольових зусиль, породжує втому. Однак коли вони захоплюються певною діяльністю, бачать її мету, увага стає невимушеною, напруження знижується, робота дається легко, а втома майже не відчувається. Це свідчить, що стійкість довільної уваги залежить від інтересу до діяльності, якою займається дитина.

Формування довільної уваги дошкільника залежить і від характеру діяльності: одноманітність послаблює її, багатоманітність посилює. Це зумовлено особливостями його нервової системи - переважанням збудження над гальмуванням. Постійні зміни діяльності забезпечують відпочинок і нагромадження нових сил, здатність дітей безперервно діяти. Змінюючи діяльність дитини, писав К. Ушинський, педагог спонукає її виконати значно більший обсяг роботи і не відчувати втоми, ніж спрямовуючи її діяльність в одному напрямі. Дитина, яку змусили йти, стрибати, стояти чи сидіти дуже швидко стомиться. Однак вона може весь день невтомно бешкетувати, гратися, змінюючи ці види діяльності. Подібне відбувається і у процесі навчання.

Оволодіння довільною увагою є важливим надбанням дошкільників, проте мимовільна увага залишається основною для них упродовж усього дошкільного дитинства. Дітям важко зосередитися на одноманітній і малопривабливій для них діяльності, хоч вони довго можуть бути уважними під час розв'язання емоційно насиченого продуктивного завдання. З огляду на цю особливість їх уваги дошкільне навчання не може вибудовуватися на завданнях, які вимагають постійного напруження довільної уваги, а повинне охоплювати елементи гри, продуктивні види і  форми діяльності, які часто змінюватимуться. Завдяки цьому воно підтримуватиме увагу дітей на достатньо високому рівні.

У старшому дошкільному віці діти набувають здатності утримувати увагу на інтелектуально значущих для них діях (ігри-головоломки, загадки, завдання навчального типу).

Формування довільної  уваги є найважливішою умовою підготовки дитини до навчання у школі.

2.5. Післядовільна увага дошкільників

Мимовільна і довільна увага дошкільників взаємопов'язані, іноді переходять одна в одну. Наприклад, дитина повинна зібрати з деталей конструктора літак. Спочатку їй важко зосередитися на виконанні завдання, але потім воно стає все більш привабливим, і дитину вже не відволікти від цього заняття. Це відбулося внаслідок перетворення довільної уваги на мимовільну або післядовільну.

Післядовільна увага - вид уваги, яка виникає після того, як свідоме зосередження на певному об'єкті переходить у невимушене.

Головним спонукальним чинником, який викликає післядовільну увагу, є стійкий інтерес не тільки до розумової діяльності, а й до самого процесу виховання. Післядовільну  увагу називають вторинною мимовільною. Оскільки вона має ознаки як мимовільної (не вимагає спеціальних вольових зусиль), так і довільної (залишається цілеспрямованою і передбачуваною). Перехід від довільної уваги до післядовільної зменшує напруженість діяльності і підвищує її ефективність через зменшення потреби у витрачанні зусиль на зосередження у роботі.

Післядовільна увага має важливе значення у роботі з дітьми дошкільного віку, формується на основі розвитку довільної уваги. Знаючи умови і можливості переростання довільної уваги у післядовільну, педагог зможе складне і малоцікаве для дітей завдання зробити захоплюючим.

Однак у навчальній і трудовій діяльності багато рутинної роботи, яка потребує зусиль, терпіння, наполегливості. Така робота не приносить задоволення дитині, але виховує працелюбність, дисциплінованість, зібраність, полегшуючи у такий спосіб перехід довільної уваги у продуктивнішу післядовільну.

2.6. Розвиток властивостей уваги у дошкільному віці

У процесі онтогенезу формуються різні якісні прояви уваги: стійкість, обсяг, розподіл, переключення, коливання. Упродовж дошкільного віку у зв'язку з ускладненням діяльності дітей та їх поступовому  узагальненому розвитку увага стає більш зосередженою і стійкою.

Стійкість уваги - тривале утримування уваги на об'єкті або виді діяльності.

Вона проявляється у тривалому зберіганні однієї домінанти, зосередженні її на певних об'єктах, видах діяльності, а з дорослішанням дитини підвищується, що позначається на тривалості дитячих ігор. Згідно з дослідженнями, діти у віці 1-го року зберігають у середньому одну домінанту 14,5 хв., 3-річні - 27 хв., 5-6-річні - 96-100 хв. Молодші дошкільники для розгляду малюнка витрачають 6-7 с, старші - 12-19 с.

Показником стійкості уваги є і тривалість кожної паузи. Старші дошкільники рідше і на коротший час відволікаються від заняття, ніж діти середньої і молодшої груп.

Стійкість уваги залежить і від особливостей діяльності. Найменше стомлює дітей невимушена, творча гра, яка не потребує великого розумового напруження. Зі значними вольовими зусиллями пов'язані словесні форми діяльності - розв'язання завдань з математики, бесіда про прослухане, усні відповіді на питання, оскільки вимагають більшої концентрації уваги, сильніше стомлюють. Вищою є стійкість уваги дітей, якщо їх діяльність пов'язана із наочними зображеннями емоційно привабливих, відомих дітям об'єктів і явищ.

Індивідуальні особливості дітей також впливають на їхню увагу: у стриманих, урівноважених дітей вона у 1,5-2 рази стійкіша, ніж в особливо збудливих.

Стійкість уваги розвивається постійно, однак у старшому дошкільному віці вона ще слабка: 6-річні діти активно і продуктивно займаються однією справою не більше 10-15 хв. Це пов'язано з необхідністю зосередитися на заняттях з підготовки до школи, які відбуваються в старшій групі. Причинами нестійкої уваги є незрілість нервової системи дошкільників, внаслідок чого збудження переважає над гальмуванням, та індивідуальні особливості нервової системи дітей.

У старшому дошкільному віці розширюється обсяг уваги, завдяки чому дитина одночасно сприймає не один предмет, як у 3-4 роки, а значно більше (4-5), зважаючи при цьому на їх деталі.

Обсяг уваги - кількість об'єктів, які людина здатна сприймати одночасно за конкретний проміжок часу.

До 6-ти років змінюється і коло предметів, які привертають увагу дітей. З-4-річний дошкільник передусім зважає на яскраві, незвичні предмети, а в старшому дошкільному віці здатний затримувати увагу на непривабливих об'єктах. На заняттях все частіше увагу малюка привертає людина, її діяльність, загадки, питання. У результаті чого дитина у зовнішньому вигляді, поведінці та діяльності людини, у предметах помічає все більше деталей.

Незважаючи на ці якісні зміни, обсяг уваги в дошкільному віці залишається дуже малим.

Водночас у дітей навіть старшого дошкільного віку слаборозвиненим є розподіл уваги.

Розподіл уваги - здатність людини уважно виконувати одночасно кілька видів діяльності.

Значною мірою він залежить від ступеня оволодіння видами діяльності, для виконання яких потрібен. Чим більш значуща для дітей ця дія, чим частіше вони її виконують, тим легше поєднують з іншими діями. Тому діти раннього віку не володіють розподілом уваги, незначну здатність до цього мають і дошкільники.

У процесі навчання і виховання розвивається переключення уваги.

Переключення уваги - переміщення уваги з одного об'єкта або виду діяльності на інший.

Переключення уваги дає змогу дитині швидко орієнтуватися у навколишньому світі, приступати до виконання нових завдань. Воно формується у різних іграх, вправах, що вимагають від дитини швидкого орієнтування в обстановці, яка раптово змінюється.

Ступінь концентрації уваги дошкільника то зростає, то спадає. Це зумовлено, в першу чергу, перевагою процесів збудження над процесами гальмування. Зміни ступеня концентрації уваги називають коливанням.

Коливання уваги - періодичне відволікання, послаблення уваги до певного об'єкта або виду діяльності.

Залежно від ситуації воно може бути повним або частковим, легшим чи важчим. Увага дошкільників переключається лише, коли існує між попередньою і наступною діями, коли наступна діяльність цікавіша за попередню, а також за умови, що попередній вид діяльності завершений.

Коливання збудження, яке переважає в дошкільному віці над гальмуванням, зумовлює різну тривалість (коливання) уваги дитини.

Оскільки інтенсивність цих коливань у всіх дітей неоднакова, то і їхня увага різна за тривалістю у часі: одні діти уважніші і легко переключаються на нові види роботи, інші не можуть надовго зосереджуватись, швидко стомлюються. Посилення інтересу до того, чим займаються діти, сприятиме концентрації уваги, зменшенню її коливання.

Відволікання дошкільників від діяльності, труднощі у зосередженні на малоцікавих для них предметах чи видах діяльності є проявами неуважності.

Неуважність - невміння зосередитися на предметі чи виді діяльності, нездатність проникнути у суть речей чи внутрішній світ іншої людини.

Відсутність здатності до тривалої і стійкої зосередженості навіть у старших дошкільників обумовлене особливостями вищої нервової діяльності.

Неуважність можуть спричинювати втома під час виконання важкої і нецікавої роботи, яка вимагає тривалого зосередження, перевантаження мозку великою кількістю вражень, недостатньо гнучке переключення уваги. Так, надмірність отриманих дитиною у вихідні яскравих переживань (перегляд вистав, гості, гостросюжетний фільм тощо) заважає їй зосередитися на діяльності в понеділок та інші дні. Причинами неуважності також є розпорошеність інтересів дитини, неправильне виховання у сім'ї (відсутність режиму занять, розваг, відпочинку, звільнення від обов'язків, виконання всіх її забаганок). Іноді це зумовлено діяльністю вихователя, який проводить заняття з дітьми нецікаво, одноманітно, дає їм надто легкі завдання, не спонукає до активного мислення, що провокує нудьгу, пошук привабливого заняття на стороні.

Поганий стан здоров'я також може призводити до неуважності. Наприклад, у дітей з аденоїдами неправильне дихання, через що знижується їхня працездатність, змінюється зовнішній вигляд.

Важливим засобом попередження неуважності є правильне педагогічне спілкування з дітьми, довіра і повага до них, емоційне, виразне мовлення педагога, що стимулює увагу дошкільника, робить його активним учасником всього, що відбувається в групі.

2.7. Шляхи і засоби організування і підтримання уваги дошкільників

Розвиток уваги дошкільників залежить від характеру спілкування дорослих з ними, від того, як організована їхня діяльність. Сприяє цьому режим дня, який дисциплінує життєдіяльність дітей, полегшує переключення, розподіл, концентрацію їхньої уваги. Для розвитку уваги можуть бути використані різноманітні ігри, в яких діти грають ролі дорослих, героїв улюблених казок, розповідей тощо.

Продуктивними у розвитку переключення, збільшенні обсягу уваги дітей молодшої групи є ігри типу «Маленькі ніжки і великі ноги». Граючи у неї, вихователь виголошує текст у такий спосіб: декілька разів говорить про маленькі ніжки, потім про великі ноги, діти повинні повторювати за ним, чергуючи швидкі і повільні рухи. У цій грі їм доводиться одночасно тримати у свідомості текст гри і спосіб дій відповідно до нього.

Допомагають розвитку уваги спостереження дітей за пташкою у клітці, кроликом, машиною та іншими об'єктами, ігри і заняття з предметами (нанизування кілець на стержень, побудова башти з кубиків, складання конструктора, пазлів тощо).

У середній групі дошкільного закладу для розвитку уваги пропонуються ігри типу «Скільки?». її суть полягає у тому, що вихователь читає дітям вірш, а потім ставить питання, які стосуються його змісту: скільки пташок сиділо на дереві; скільки зайців ховалося від мисливців; скільки човників пливло по річці? Також використовують ігри: «Що потрібно?», «Накриємо стіл для гостей» (називання посуду), «Посадимо сад» (називання фруктових дерев), «Меблі», «Одяг». Довільну увагу розвивають ігри, у яких діти описують предмет по пам'яті, знаходять у ньому суттєві ознаки, впізнають предмет за описом, що потребує високої організації уваги, добре розвинених її властивостей («Відгадай», «Чарівна торбинка», «Магазин»).

Зміст і характер діяльності, яку організовує вихователь дошкільного закладу, визначають шляхи і засоби організації уваги дітей. Вибір конкретних прийомів залежить від вікових особливостей і характеру їхньої діяльності. Вихователь повинен враховувати властивості уваги дітей, з якими він працює: чим молодший вік дошкільнят, тим коротшими мають бути заняття, які вимагають зосередженості (у молодшій групі тривалість занять не повинна перевищувати 10-15 хв., у середній - 20-25 хв., старшій 25-30 хв.).

Увагу дітей у процесі занять забезпечує їхня інтелектуальна активність, тому заняття має бути організовано на науковій основі, враховувати вимоги педагогіки, психології, гігієни тощо. Оскільки у дітей дошкільного віку краще розвинена мимовільна увага, вихователь повинен передусім спиратися на неї, при цьому пропонуючи завдання, які активізують довільну увагу.

Збереженню уваги дітей сприяє зміна видів діяльності під час одного заняття, впродовж дня, що допоможе уникнути одноманітності, яка послаблює інтерес дітей до роботи, знижує їхню увагу. Раціональне чергування видів діяльності сприяє підтриманню стійкості уваги. Наприклад, після занять фізкультурою, коли діти дуже збуджені, недоцільно пропонувати роботу, яка вимагає великої зосередженості. Після інтенсивних занять проявляється втома, знижується стійкість уваги. Недоцільно на одному занятті вводити відразу 3-5 нових компонентів.

У дітей дуже швидко відбувається перехід від мимовільної уваги до довільної. Дорослі повинні стимулювати дошкільника виконувати не те, що він хоче, а те, що йому слід робити, привчати зосереджуватись і виконувати завдання, особливо, якщо воно нецікаве, рутинне. Результативність розвитку властивостей уваги забезпечують правильно побудований виховний процес, різні форми, методи, прийоми роботи з дітьми, знання вихователем дитячої психології та особливостей дітей у дошкільній групі, повага, довіра до їхньої особистості, нейтралізування причин неуважності.

3.Особливості розвитку уваги дітей молодшого шкільного віку.

3.1. Особливості уваги молодшого школяра

Молодший шкільний вік (з 6 - 7 до 9-10 років) визначається вступом до школи. У теперішній час навчання в школі починається з 6-7 років. Шкільний колектив бере на себе відповідальність визначити готовність дитини до початкового навчання за допомогою різноманітних бесід з психологом.

Дитина, що вступила до школи, переходить на нову сходинку системи відносин між людьми: у неї з’являються нові обов’язки, пов’язані з навчальною діяльністю.

Навчання дітей починається з початкових класів. У цьому віці для них характерні деякі особливості фізичного розвитку. До цього часу взагалі закінчується закостеніння черепу голови, закриваються роднички, оформлюються черепні шви та триває зміцніння скелету в цілому. Однак розвиток та закостеніння кінцівок, хребта та тазових кісток знаходиться у стадії великої інтенсивності [64].

Суттєвою особливістю молодших школярів є посилене зростання мускулатури, збільшення м’язів у обсягу та значне зростання м’язової сили.

Суттєвим фактором розвитку психіки є удосконалення нервової діяльності. Розвиток головного мозку у молодших школярів проявляється як у збільшенні його ваги, так i в зміні структурних зв’язків між нейронами.

Суттєве значення для розумового розвитку молодших школярів має правильна організація та удосконалення їх пізнавальної діяльності. Передусім важливо розвивати ті психічні процеси, які пов’язані з безпосереднім пізнанням довкілля, тобто відчуття та сприйняття.

У молодших школярів інтенсивно розвивається друга сигнальна система, пов’язана з абстрактним мисленням та мовленням. Це створює умови для засвоєння багатьох питань програмного матеріалу не тільки на рівні уявлень, а й на рівні теоретичних понять, особливо з мов та математики.

Успішна організація навчальної роботи молодших школярів потребує постійної турботи про розвиток у них довільної уваги та формування вольових зусиль у подоланні труднощів при оволодінні знаннями. Знаючи, що у дітей цієї вікової групи переважає мимовільна увага i що вони важко зосереджуються на сприйнятті “нецікавого” матеріалу, учителі намагаються використати різноманітні педагогічні засоби, щоб зробити навчання цікавим [58].

Пізнавальна активність дитини, спрямована на обстеження довкілля, організує її увагу на досліджуваних об’єктах доволі довго, поки не пропаде інтерес. Якщо 6-7-річна дитина зайнята важливою для неї грою, то вона, не припиняючи може грати дві, а то й три години. Так же довго вона може бути зосереджена і на продуктивній діяльності (малювання). Однак такі результати зосередження уваги - наслідок інтересу до того, чим зайнята дитина. Вона ж буде томитися, відволікатися та відчувати себе зовсім нещасною, якщо треба бути уважною в тій діяльності, яка їй байдужа, або зовсім не подобається.

Дорослий може організувати увагу дитини за допомогою словесних вказівок. Їй нагадують про необхідність виконання заданої дії, вказуючи при цьому способи дії.

Молодший школяр деякою мірою може й сам планувати свою діяльність. При цьому він словесно промовляє те, що він повинен і в якій послідовності буде виконувати ту чи іншу роботу. Планування, безумовно, організує увагу дитини [59].

3.2. Мимовільна увага  молодшого школяра

І все ж, хоча діти в початкових класах можуть довільно регулювати свою поведінку, мимовільна увага переважає. Дітям важко зосередитись на одноманітній та малопривабливій для них діяльності, або на діяльності цікавій, що вимагає значного розумового напруження. Відключення уваги врятовує від перевтомлення. Ця особливість уваги є однією з підстав для включення до занять елементів гри та достатньо частої зміни форм діяльності.

Діти молодшого шкільного віку здібні утримувати увагу на інтелектуальних задачах, але це вимагає деяких зусиль волі та організації високої мотивації.

Увага дітей молодшого шкільного віку все ще характеризується малою стійкістю   та малим обсягом,  слабким розподілом, нерозвиненим переключенням. У дітей цього віку все ще переважає мимовільна увага. Зазначені особливості уваги необхідно враховувати в процесі навчання та виховання молодших школярів. Викладання в початкових класах повинно бути безпосередньо цікавим, емоційно насиченим, з широким застосуванням наочності. У молодших класах, особливо 1 та 2, через кожні 15-20 хвилин треба змінювати вид діяльності, щоб попередити втому уваги, неможна давати учням цих класів матеріал, великий за обсягом, і такий, сприйняття якого вимагає високого рівня розподілу уваги [56].

Молодших школярів приваблює те, що для них нове; при цьому необхідно, щоб був зв’язок між новою інформацією і тим, що їм вже відомо; тільки за таких умов учні здібні зрозуміти та добре засвоїти новий для них матеріал.

Навчальна діяльність учнів молодших класів в основному протікає на рівні мимовільної уваги, це зовсім не означає, що довільна увага виключена з їх навчальної роботи.

У процесі навчання треба вимагати у учнів свідомого ставлення до навчання, розвиваючи у них довільну увагу.

 

3.3. Особливості розвитку довільної уваги дітей

молодшого шкільного віку

Довільна увага формується на нижчих ступенях навчання, хоча тут вона не грає основної ролі.

При організації навчально-виховного процесу в школі необхідно враховувати особливості всіх видів уваги.

Важливою умовою формування уваги молодшого школяра є правильна та чітка організація всього навчального процесу. Виступаючи однією з умов успішності навчання, увага, одночасно, й формується в ньому.

Щоб краще зрозуміти особливості уваги дітей молодшого шкільного віку, треба зрозуміти те, що характерне для їх вищої нервової діяльності.

Процеси збудження та гальмування у корі півкуль змінюються у молодших школярів доволі швидко. Тому увага дитини молодшого шкільного віку відрізняється легким переключенням та відволіканням, що заважає їй зосередитись на одному об’єкті.Увага молодшого школяра в більшому ступені, ніж увага дітей старшого віку, залежить від поставленої перед ним задачі [7].

Довільна увага має велике значення в навчальній роботі молодшого школяра, хоча уміння керувати зосередженістю своєї свідомості у дитини цього віку ще недостатньо розвинене. Однак наявність різноманітних учнівських обов’язків, вимог учителя, вплив дитячого колективу, всі обставини шкільного життя сприяють розвитку цього виду уваги. У кожній навчальній роботі далеко не все представляє безпосередній інтерес для учня, і він часто змушений довільно зосереджуватись на предметі в силу почуття обов’язку або опосередкованого інтересу до роботи. Звичайно, після ряду зусиль, довільна увага в учня переходить в особливий різновид мимовільної, а саме – в післядовільну увагу.

Перевага у дітей молодшого шкільного віку мимовільної уваги над довільною може бути пояснена тим, що регулююча діяльність другої нервової системи відносно до першої в цьому віці ще недостатня.

Регуляція уваги тісно пов’язана не тільки з волею, але й з розвитком логічного мислення. Для довільної уваги необхідний достатньо високий її рівень. Щоб примусити себе бути уважною, людина повинна дійти до висновку про необхідність зосередитися, зважити “за” й “проти” та відкинути ті висновки, які сприяють відволіканню від предмета, на якому треба зосередитися. Тому, довільна увага є не тільки вольовою, але й інтелектуальною, тобто пов’язаною з достатньо розвинутим мисленням.

Необхідно відзначити також і особливості довільної уваги молодших школярів с точки зору тієї задачі, якій вона підпорядкована. У старших учнів та у дорослих цей вид уваги утримується на об’єкті й у тих випадках, коли задача пов’язана з далекою мотивацією. Так, людина може наполегливо й глибоко зосереджуватися на важкій та нецікавій роботі заради результату, який очікується в далекому майбутньому. Молодший школяр може робити (діяти) подібним чином більшою частиною в тих випадках, коли до цієї віддаленої мотивації приєднується більш близька задача (одержати добру оцінку). За такої мотивації вольові зусилля незначні, тому що вимоги моменту змушують учня бути уважним, так би мовити, в силу необхідності. Так, на уроці молодший школяр буває уважним не тому, що він сам перемагає себе, свою неуважність та відволікання, а тому, що на нього впливає учитель, який стимулює його роботу, примушує зосередитися.

В умовах шкільного життя увага молодшого школяра багато в чому залежить від уваги інших дітей, і в цьому розумінні колектив та навчальна праця – головні фактори розвитку уваги [51]. Спостереження показують, що ті школярі, які в силу будь-яких причин позбавлені нормального шкільного навчання, стають менш працездатними, менш здатними до зосередження, в особливості тоді, коли їм доводиться займатися в колективі.

Увага дітей молодшого шкільного віку нестійка, вона часто переключається з одного об’єкта на інший. Тому, з поля уваги дітей треба віддалити все, що не має відношення до роботи на уроці. Учитель іноді і не здогадується, що служить причиною неуважності дітей.

Неуважність молодших школярів особливо часто виникає, якщо навчальний матеріал здається їм нецікавим, нудним, не збуджує у них емоцій. Це трапляється тоді, коли учитель не мобілізував увагу учнів, не вказав на необхідність зрозуміти та запам’ятати те, що він повідомляє, не виділив в ньому головне, суттєве.

Багато недоліків уваги зникають в учня в процесі правильно організованої навчальної роботи. При добре заповненому працею уроці, учні 1 класу можуть бути тривалий час уважними не відволікаючись від навчальних занять, навіть якщо ці заняття не представляють для них інтересу [52].

Особливістю уваги молодших школярів є те, що вона підвладна зовнішнім впливам, в більшому ступені залежить від умов, в яких йде робота учнів. Часто те, що не впливає на увагу старших школярів, виступає як значний відволікаючий фактор для молодших учнів.

3.4. Післядовільна  увага  в  молодшому шкільному віці.

Окрім довільної та мимовільної уваги, виокремлюють ще один особливий вид – післядовільну увагу.

Слід враховувати, що постійна підтримка уваги за допомогою вольових зусиль пов’язана зі значним напруженням та є дуже виснажливою. Саме це й визначає особливе значення післядовільної уваги в процесі навчання.

Вихованню післядовільної уваги у молодших школярів сприяє проблемність навчання, використання творчих завдань, самостійна робота.

 

Навчання дитини в школі, сам процес здобування знань – все це сприяє швидкому переходу у молодших школярів мимовільної уваги в після довільну увагу, яка розвивається у них, головним чином, на ґрунті виникаючих інтересів, і, зокрема, інтересу до навчальних занять.

Цей інтерес у молодшого школяра спочатку носить дифузний характер, розповсюджений на все, що пов’язане з навчанням. У перші місяці перебування в школі дітей цікавлять не стільки знання, скільки весь комплекс нових відносин і сам характер навчальної діяльності.

У подальшому навчанні інтереси у школяра починають диференціюватися й поступово набувають пізнавального характеру. У зв’язку з цим діти стають більш уважнішими при одних видах роботи та відрізняються неуважністю при іншого роду навчальних заняттях.

У молодших школярів   увага в більшому ступені залежить від  матеріалу, від його наочності та конкретності, від впливу на емоційну сферу дитини. Хоча у молодшого школяра найбільше розвинена мимовільна увага, однак перші роки навчання – головний період формування й довільної вольової уваги [24].

 

 

 

 

4. Ігри та вправи, спрямовані на розвиток уваги дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

 

 

 Виклади фігури за поданим зразком.

Дитині подається зразок з 3-4 геометричних фігур, намальований на окремому аркуші, вона має викласти так само, спираючись на зразок.

 Ускладнювати шляхом  збільшення кількості фігур,  варіацією частоти повторів фігур. Можливо запропонувати вставити пропущену фігуру.

 

«Будь уважний!» (Зоопарк)

Мета: стимулювання уваги, розвиток швидкості реакції.

Можна виконувати у вигляді фізичної розминки під музику. Дитина має виконувати рухи відповідно до команди дорослого: «зайчики» – стрибати; «конячки» – бити «копитом об підлогу»; «раки» – задкувати; «птахи» – бігати, розкинувши руки; «лелеки» – стояти на одній нозі.

«Чотири стихії»

Мета: розвиток уваги, координації слухового і рухового аналізаторів.

Граємо разом із дитиною: виконуємо рухи відповідно до слів: «земля» – руки вниз, «вода» – витягнути руки вперед, «повітря» – підняти руки нагору, «вогонь» – зробити обертання руками в зап'ясткових і ліктьових суглобах. Хто помиляється, той програв. 

 «Слухай оплески».

Мета: тренування уваги і контроль рухової активності.

Можна виконувати усією сім’єю: йдемо по колу чи пересуваємося по кімнаті у вільному напрямку. Ведучим може бути будь хто. Коли ведучий плескає в долоні один раз, всі повинні зупинитися і прийняти позу «лелеки» (стояти на одній нозі, руки в сторони) чи яку-небудь іншу позу. Якщо ведучий плескає два рази, то  приймаємо позу «жаби» (присісти, п’яти разом, носки і коліна в сторони, руки між ступнями ніг на підлозі). На три оплески граючі відновляють ходіння. 

«Ти за мною повторюй і порядок не змінюй».

 Дітям пропонується повторювати слова, числа, фігури в тому ж порядку, що їх називає ведучий. Згодом кількість слів в цій вправі збільшується. Можна додавати рухи.

Бажано використовувати назви тварин (диких та домашніх), різні види транспорту, меблі, геометричні фігури, кольори та інш. 

«Фотоапарат детектива».

Мета: розвивати увагу та короткочасну пам'ять.

Дитині  пропонується уявити себе фотоапаратом, який може сфотографувати все: якусь річ, подію, предмет тощо. Наприклад, потрібно сфотографувати шафу або книжкову полицю і запам’ятати все, що там лежить. « Фотографувати» можна протягом 1 хвилини. Потім дитина відвертається і по пам'яті називає все, що їй вдалося запам’ятати. 

«Додай та запам’ятай».

Мета: розвиток уваги та слухової пам'яті. У цій грі можуть брати участь кілька чоловік. Розпочинаючи гру, говоримо: «Я поклала у пакет банан». Дитина повторює  та додає щось своє: « Я поклав у пакет банан і яблуко», наступний учасник гри повторює готову фразу і додає щось своє. І так далі. Можна використовувати інший варіант.  Наприклад, « У зоопарку живе слон».  А дитина: « У зоопарку живе слон і зебра», а наступний - « У зоопарку живе слон, зебра та лев» тощо.

  

Гра «Будь уважним» (3-5 років)

Мета: розвиток уміння швидко реагувати на звукові сигнали.

Діти крокують під мелодію маршу. На слово «зайчики», вимовлене ведучим, діти повинні почати стрибати;

«котики» – бити ногами, копати;

«раки» – задкувати;

«пташки» – бігати, розправляючи «крила»;

«лелеки» – стояти на одній нозі.

Гра «Канон» (5-6 років)

Мета: розвиток довільної уваги.

Гра проходить під маршову музику. Діти стоять один за одним, поклавши дві витягнуті руки на плечі того, хто стоїть попереду. Почувши перший музикальний такт, підносить праву руку вгору 1 гравець на 2 такт – другий гравець. Коли праву руку піднесуть усі діти на черговий такт почати підносити в тому самому порядку ліву руку. Підносити ліву руку починати по черзі, опускаючи під музику руку вниз.

Гра «Чотири стихії» (4-6 роки)

Мета: розвиток уваги, пов’язані з координацією рухів.

Гравці сидять у колі. Ведучий домовляється з ними, що на слово «земля», вимовлене ним, усі повинні опускати руки вниз;

«вода» – витягнути руки вперед;

«повітря» – вгору;

«вогонь» – виконувати обертальні рухи руками; хто помиляється випадає з гри.

Гра «Пальці» (4-6 років)

Мета: розвиток уміння зосереджуватися і утримання уваги.

Гравці сидять у колі. Руки на колінах, пальці, крім великих переплетені. По команді ведучого діти починають повільно обертати великі пальці одним навколо іншого в напрямку, слідуючи за тим, щоб вони не торкалися один одного. Необхідно зосереджувати увагу на цьому русі.

Вправа закінчується  через 3-5 хвилин, по команді ведучого.

Гра «Невлад» (6-7 років)

Мета: розвиток уваги

Дорослий ставить запитання. Дитина повинна відповідати на це запитання, а говорити на зовсім іншу тему.

Гра «Комп’ютер» (5-7 років)

Мета: розвиток уваги

Можна грати двома командами, які змагалися між собою, а можна однією. Кожен гравець отримує карту із символом, певною геометричною картою. «Програміст» показує програму – велику картку, де геометричні фігури, розкладені в певній послідовності.

Перемагає той або та команда, що швидше виконає закладену «програму», у свій  «комп’ютер». Виконувати в певній послідовності.

Можна взяти знайомі дітям букви, щоб «друкувати слова».

Гра «Прислів’я» (5-7 років)

Мета: розвиток уваги.

1 учасник гри – відгадувач. Він виходить із приміщення. Кожна дитина отримує по 1 слову відомого прислів’я. Входить відгадувач, за командою відгадую чого учасники вимовляють по черзі кожний своє слово. Потрібно повторювати слово.

Гра «Хто уважний?» (5-6 років)

Мета: розвиток мимовільної уваги, оперативної пам’яті, класифікації

Ведучий зачитує 6 слів з інтервалом у 2-3 секунди. Наприклад: цукерка –  троянда – шоколад – ромашка – торт – тюльпан.

Після цього дітям ставлять такі запитання:

–              Які назви квітів і скільки їх було у списку?

–              У які групи можна об’єднати ці слова?

Гра «Так чи ні ?» (4-6 років)

Мета: розвиток уваги

Гравці стають у коло. Ведучий пояснює завдання: «Якщо ви згідні з твердженням, то піднімає вгору руку і кричить «ТАК», якщо не згодні – опускайте руку та кричіть «НІ»

–   Чи є в полі світлячки?

–   Чи є в морі рибки?

–   Чи є крила у теляти?

–   Чи є дзьоб у поросяти?

–   Чи є хвіст у півня?

–   Чи є ключ у скрипці?

–   Чи є рима у вірша?

–   Чи нема помилки?

Гра «Стеж за рухом і словом » (4-6 років)

Мета: розвиток розподільної уваги.

Ведучий говорить, що діти повинні показати: ніс, рот, плечі, вухо, але при цьому сам «помиляється». Наприклад: показати брови, а говорити «вухо».

 

Гра «Снігова куля» (6-7 років)

Мета: розвиток пам’яті, уваги

Діти згадують, як збільшиться куля, коли її котити по снігу до снігової баби. Ведучий називає слово, дитина повторює це слово і додає своє, наступним повторює другий  попередні слова і додає своє.

Гра «Піктограми» (3-6 років)

Мета: розвиток уваги та образної пам’яті

Слід розпочати з коротких речень, дати добре зрозуміти дитині.

Наприклад: кішка п’є молоко;

Книжка лежить на столі;

Капуста росте на городі;

Дівчина сміється.

Викладач малює піктограми. Потім дитина за його малюнками відтворює речення, з 4 років дитина сама може малювати піктограми.

Гра «Здогадайся, що це?» (4-6 років)

Мета: розвиток образної пам’яті

Дитина закриває очі. Дорослий почергово дає, які-не-будь предмети, які дитина спочатку мовчки всі обмацує, потім називає їх. Якщо вона не змогла визначити  якихось предметів, нехай опише, який він був на дотик (холодний/ теплий, важкий/легкий, твердий/ м’який).

Можливий перелік предметів: тенісний м’ячик, шмат хутра, ложка, годинник, дерев’яний кубик, гумка, прапорець, фломастер.

Гра «Магазин»(3-5 років)

Мета: розвиток уваги та слухової пам’яті

Ведучий уявно посилає дитину в магазин і пропонує запам’ятати всі предмети, які необхідно купити. Прочитати 2-3 предмети, поступово збільшуємо їх кількість у цій грі корисно поміняти ролі.

Гра «Опиши друга» (3-5 років)

Мета: розвиток уваги, спостережливості, пам’яті, комунікабельності.

З групи дітей вибирають двох, ставлять спиною один до одного. Вони по черзі описують зовнішність один одного (очі, одяг).

Ведучий за потреби підкреслює зовнішні риси дітей.

Гра «Що підходить?» (4-5 років)

Мета: розвиток уваги, асоціативного мислення, короткочасна пам’ять

Розкладають картки з різними зображеннями: квітка, ложка, стіл, кубики, гребінець. Потім називають слова: свято, сон, обід, гра, волосся. Дитина має підібрати картки, що викликають в неї асоціації з цими словами.

Після цього слід показати дитині обрані картинки; а вона повинна відтворити слова, які потрібно було запам’ятати через асоціації.

Гра «Хто більше» (5-6 років)

Мета: розвиток уваги, креативного мислення

Назвати якнайбільше предметів і явищ, які можуть бути: червоними, залізними, круглими, скляними, безкінечними.

Гра «У кого більше доказів?» (5-7 років)

Мета: розвиток уваги, логічного  мислення, зв’язного мовлення.

1. Зайдіть аргументи:

– Читати корисно, тому що…

– Сваритися погано, тому що…

– Краще мати багато друзів, тому що..

– Мати собаку - це чудово..

– Одягатися краще, тому що..

– Дивитися довго телевізор шкідливо…

2. Я хочу…

– Гратися цілий день..

– Мені не можна..

– Пізно ввечері гуляти…

– З’їсти морозиво..

Гра «Спійманка» (5-7 років)

Мета: розвиток уваги, креативного та логічного мислення

–   Повторіть назви посуду:

–   Скільки ніг у карася?

–   Скільки крил у поросяти?

–   Скільки крил у індика?

–   Скільки рук у їжака?

–   Скільки олівців у порожній коробці?

 

Гра «Яким буває?» (5-7 років)

Мета: розвиток уваги, уміння виділяти властивості предметів, творчого мислення, мови

Потрібно придумати якнайбільше властивостей: яким буває будинок, дерево, автомобіль, корабель, метелик, кішка.

Наприклад: будинок буває великим, маленьким, дерев’яним, новим, старим.

Гра «Пошук спільного» (5-7 років)

Мета: розвиток уваги, мислення

Дітям пропонують два слова. Вони повинні знайти спільні ознаки.

Наприклад: тарілка – сонце (форма);

Яблуко – помідор (форма);

Вазон – ялинка (колір).

Гра «Хто ким буде?» (5-7 років)

Мета: розвиток уваги, уяви, мислення, мовлення

Діти сидять  у колі. Ведучий запитує по черзі кожну дитину:

Ким буде яйце, курча, хлопчик, жолудь, насінина, ікринка, гусениця, борошно, залізо, цегла, тканина, учень, хворий, дівчинка, брунька, цуценя, шкіра, теля, дошка, пташеня, козеня, ягня?

Під час обговорення відповідей важливо підказати можливість кількості варіантів.

Наприклад, з яйця  може бути пташеня, крокодил, черепаха, змія, яєчня. Виграє той у кого більше відповідей.

 

Гра «Гномик» (6-7 років)

Мета: розвиток уваги, уяви

Інструкція: «Уяви собі, щ на люстрі в кімнаті сидить гномик. Розкажіть, що він може бачити звідси»

Важливо допомогти дітям зробити опис кімнати  з незвичайної для них просторової точки бачення, потрібно, щоб діти уявили недоступні місця для їх очей.  

 

Гра  «Хто літає?»
Дорослий вимовляє слова. Якщо він називає літаючий предмет, дитина відповідає “літає” і зображує, що махає крилами. Якщо названий нелітаючий предмет, то дитина мовчить і не піднімає руки.

 

Гра «Їстивне-неїстивне»
Залежно від названого предмета (їстівний він чи ні) дитина повинна ловити або відбивати м’яч, кинутий їй дорослим.

 

Гра «Овочі та фрукти»
Дітям зачитуються назви овочів і фруктів, якщо називається фрукт, то малюк повинен присісти, якщо овоч, то підстрибнути.

 

Гра «Вухо-ніс»
Дитина слухає команду: “Вухо” і доторкається до вуха. “Ніс” – доторкається до носа. Дорослий спочатку виконує завдання разом з дитиною, потім навмисне допускає помилки. Дитина має бути уважної і не помилитися.

 

Гра «Заборона руху»
Ведучий показує дітям рух, який повторювати не можна. Потім він показує різні рухи руками, ногами. Той, хто повторив заборонений рух, вибуває з гри. Забороненим може бути будь-який рух або поєднання рухів.

 

Гра «По нових місцях»
Кожна дитина по команді дорослого змінює своє місце і розбігається «по нових місцях».
Інструкція: кожен з вас повинен встати в кружок-будиночок. Коли я скажу: «На прогулянку!», Всі за мною один за одним почнуть «гуляти». Але коли я скажу: «По нових місцях!», Всі повинні знайти собі нове коло-будиночок. Хто займе новий будиночок останнім – вважається переможеним. Починаємо гру!
Примітка. Ходити «на прогулянку» можна під музичний супровід або пісню.

Гра «Вухогорлоніс»
За командою «носик!» Дитина повинна доторкнутися пальцем до носа, «вушко!» – До вуха і т. д. З трьох років ускладнюємо завдання: просимо торкнутися правої руки, лівого вуха і т. д. Перед початком гри має сенс переконатися, що руки чисті, а нігті коротко підстрижені.

 

Гра «Запаси на зиму»
Закриваємо складені стільці і диванні подушки покривалом. Це будиночок для «зайців». Помічено, що «зайці» дуже люблять запасатися на зиму провізією. Простягаємо в темряву миті овочі і фрукти і пропонуємо дитині на дотик і по запаху визначити, що за здобуток їй дістався: «Шорсткий, з пухирцями? Правильно, огірок! Маленький, схожий на м’ячик? Звичайно, мандарин!».

 

Гра «Будівельники»
Заплющуємо очі, або зав’язуємо хустку на очі. Беремо кубики і пропонуємо малюкові разом побудувати на дотик вежу.

 

Гра «Топ-хлоп»

Дорослий вимовляє фрази. Деякі з них відповідають істині, інші – повна нісенітниця (наприклад: «трава синя», «взимку жарко»). Правильні думки малюк винагороджує оплесками. Почувши неправильні, повинен тупнути. Швидкість нарощуємо поступово.

 

 Ігри та вправи на увагу для дітей 4-5 років

Дошкільнятам найскладніше всидіти на місці, тому ігрова форма занять підходить їм найбільше.

Гра «Заборонений колір» на концентрацію і розподіл уваги

Перед початком гри встановіть правила:
- не можна називати заборонені кольори, наприклад, зелений і червоний;
- не можна один і той же колір називати двічі.

А тепер задавайте питання: «Якого кольору небо? Якого кольору трава? Якого кольору сонце? Якого кольору полуниця?» Можливі варіанти відповідей: «Блакитного; як газон; жовтого; як серце».

Гра «Придумай автомобіль»   Розвиваємо вибірковість уваги

Запропонуйте дитині уявити, що неподалік проїжджає автомобіль, який кожен раз повертається. Як він виглядає? Які звуки видає? Поступово картинка повинна ставати все більш живою і насиченою.

Робіть дитині підказки, але не коментуйте кожну її дію. Так вона може відволіктися від гри і втратити інтерес до неї.

Гра «Знайди зайве» на концентрацію і розподіл уваги

Прочитайте дитині вірш і попросіть плескати в долоні, якщо вона чує зайві слова.

Прилетіли  птиці:
Голуби, синиці,
Бузьки, ворони,
Галки, макарони.

Прилетіли  птиці:
Голуби, синиці,
Лебеді, куниці,
Галки і стрижі,
Чайки і моржі.

  

 Підсумок

Увага  є  важливою умовою чіткості сприймання та розуміння людиною предметів та явищ і відносин між ними. Зосередженість свідомості – якісно своєрідний її стан, необхідний для успішної та продуктивної діяльності.

Увага є невід’ємною частиною від психічних процесів та станів, вона – необхідний психологічний компонент діяльності людини. Зосередженість проявляється в сприйнятті нового учбового матеріалу, в запам’ятовуванні та відтворенні, а також у практичному застосуванні отриманих знань.

Увага, таким чином, – це якість або особливість психічної діяльності людини, що забезпечує найкраще відображення одних предметів та явищ дійсності при одночасному відволіканні від інших.

Серед психічних процесів увага займає особливе місце: вона не є самостійним психічним процесом і не відноситься до якостей особистості.

За активністю людини в організації уваги розрізняють три види уваги: довільну, післядовільну та мимовільну.

Довільна увага – це зосередження на об’єкті, яке викликане умовами діяльності та свідомо регулюється.

Післядовільна увага – зосередження на об’єкті значущому та цінному для особистості.

Мимовільна увага – це зосередження свідомості на об’єкті в силу особливості цього об’єкта як подразника.

Для того, щоб краще зрозуміти особливості уваги дітей молодшого шкільного віку, необхідно з’ясувати те, що є характерним для їх вищої нервової діяльності.

Навчання дитини в школі, сам процес здобування знань – все це сприяє швидкому зростанню у молодших школярів мимовільної уваги, яка розвивається у них, головним чином, на ґрунті виникаючих інтересів, і, зокрема, інтересу до навчальних занять.

У молодших школярів мимовільна увага в більшому ступені залежить від враження матеріалу, від його наочності та конкретності, від впливу на емоційну сферу дитини. Хоча у молодшого школяра найбільше розвинена увага мимовільна, однак перші роки навчання – головний період формування й довільної вольової уваги.

Таким чином, необхідно підкреслити, що виховання уваги школяра означає формування його особистості, її психічних якостей. Для цього необхідно передусім загальна висока культура навчально-виховної роботи. Вона містить розвиток широких пізнавальних інтересів у дітей, застосування активних методів навчання, формування у школярів почуття відповідальності, свідомого ставлення до навчання, розуміння необхідності знань, виховання волі школярів та звички до планової систематичної праці. Все це тісно пов’язано з рішенням задачі, поставленої перед школою – не тільки дати дітям знання, а й навчити їх працювати.

При вихованні уваги необхідно враховувати вікові особливості учнів. Діти молодшого шкільного віку відрізняються меншою стійкістю уваги, вони не можуть довго зосереджуватися на чомусь одному. Тому в роботу з дітьми молодшого віку треба вносити більше різноманітності, частіше змінювати один вид діяльності другим. Молодші школярі, безумовно, більш потребують меншого темпу роботи, ніж учні старших класів.

Успішне виховання уваги в учнів значною мірою залежить від вміння вчителя розподіляти на уроці свою увагу. Той, хто сам може бути достатньо уважним до роботи учнів, тримає всіх їх у колі свого зору, з увагою вислуховує відповіді школярів, стежить за їх поведінкою, проявляє до них живий інтерес не тільки в класі, а й поза школою, – такий учитель, безумовно, зуміє організувати дітей на роботу й буде успішно виховувати у них увагу.

Але не слід думати, що слабкий розвиток цих якостей у самого вчителя є нездоланною перешкодою для його доброї роботи. Всі ці властивості піддаються розвитку й кожен учитель може виховувати їх у собі, якщо вин буде наполегливо працювати над собою, над покращенням своєї праці в школі.

Знання індивідуальних особливостей уваги учнів і можливість визначення цих особливостей.

 

 Література:

1. Аникеева Н.П. Учителю о психологическом климате в коллективе. – М.: «Просвещение», 1983. – 93 с.
2. Баскова И.Л. Внимание дошкольника, методы развития. – М., 1993. – 434 с.
3. Богоявлинский Т.Н., Менчинская Н.А. Психология усвоения знаний в школе. – М.: Изд-во АПН РСФСР, 1959. – 347 с.
4. Божович Л.И. Личность и формирование в детском возрасте. – М.: Просвещение, 1968. – 464 с.
5. Брудный А.А. Бессознательные компоненты процесса понимания // В кн.: Бессознательное: природа, функции, методы исследования. – Тбилиси: Мецниереба, 1978. – Т. 3. – с. 98-102.
6. Вилюнас В.К. психология эмоциональных явлений. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. – 142 с.
7. Возрастные возможности усвоения знаний (в младших классах) / Под ред. Д.Б. Эльконина и В.В. Давыдова. – М.: Просвещение, 1966. – 441 с.
8. Волков К.П. Психология о педагогических проблемах. – М.: «Просвещение», 1981. – 127 с.
9. Выготский Л.С. История развития высших психических функций. // В кн.: Развитие высших психических функций. – М.: Изд-во АПН РСФСР, 1960. – с. 13-223.
10. Выготский Л.С. История развития высших психических функций. –Собр. соч. Т. 3. – М., 1983. – 234 с.
11. Гальперин П.Я. Введение в психологию. – М.: МГУ, 1976. – 273 с.
12. Гальперин П.Я. К учению об интериоризации // Вопросы психологии, 1966, № 6. – с. 12-19.
13. Гальперин П.Я., Кабыльницкая С.Л. Экспериментальное формирование внимания. – М.: Изд-во МГУ, 1974. – 293 с.
14. Гебос А.И. Психология познавательной активности учащихся. – Кишинев: Штинница, 1975. – 104 с.
15. Гоноболин Ф.Н. Внимание и его воспитание. – М.: Изд-во «Педагогика», 1972. – 247 с.
16. Гоноболин Ф.Н. Развитие внимания школьников // «Воспитание школьников», 1971, № 4. – с. 4-7.
17. Давыдов В.В. Виды общения в обучении. – М.: «Педагогика», 1972. – 427 с.
18. Добрынин В.Ф. О новых исследованиях внимания (научные образы) // «Вопросы психологии», 1973, № 3. – с. 13-17.
19. Добрынин Н.Ф. Произвольное и непроизвольное внимание // В кн.: Уч. записки МГПИ им. В.И. Ленина. – М., 1958. – Т. 18.
20. Дружинин В.Н. Структура и логика психологического исследования. – М.: ИПРАН, 1994. – 313 с.
21. Дружинин Н.К. Выборочное наблюдение и эксперимент. – М., 1977. – 305 с.
22. Дусавицкий А.К. Зависимость между интересом и тревожностью в учебной деятельности младших школьников // «Вопросы психологии», 1982, № 3. – с. 54-63.
23. Ересь Е.П. Организация внимания в учебно-воспитательном процессе. – Мн.: «Нар. асвета», 1974. – 64 с.
24. Зинченко П.И. Непроизвольное запоминание. – М.: Изд-во АПН РСФСР, 1961. – 562 с.
25. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы. – СПб.: Изд. «Питер», 2000. – 512 с.
26. Коротов В.М. Общая методика учебно-воспитательного процесса: учебное пособие для слушателей ФПК директоров школ и студентов пед. ин-тов. – М.: Просвещение, 1983. – 224 с.
27. Костюк Г.С. Актуальные вопросы обучения и развития младшего школьника // В кн.: Обучение и развитие младших школьников. – К., 1970. – с. 3-9.
28. Крутецкий В.А. Психология обучения и воспитания школьников. – М.: «Просвещение», 1976. – 231 с.
29. Куликов Л.В. Психологическое исследование. – СПб.: Наука, 1994. – 256 с.
30. Кулько В.А., Цеклистрова Т.Д. Формирования у учащихся умений учиться: Пособие для учителей. – М.: Просвещение, 1983. – 80 с.
31. Левитина С.С. Можно ли управлять вниманием школьника? – М.: Изд-во «Знание», 1980. – 192 с.
32. Малков Н.Е. Сила нервной деятельности и концентрация внимания // «Вопросы психологии», 1983, № 2. – с. 7-12.
33. Мухина В.С. Возрастная психология: учебник для студентов высших учебных заведений. – М., 1997. – 463 с.
34. Нейрофизиологические механизмы внимания / Под ред. Е.Д. Хомской. – М.: Изд-во МГУ, 1979. – 243 с.
35. Немов Р.С. Психология: учебник для студентов высш. пед. учеб. заведений: в 3-х кн. Кн. 1 Общие основы психологии. – 3-е изд. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1997. – 688 с.
36. Общая психология: Учеб. для студентов пед. унив. (А.В. Петровский, А.В. Брушлинский, В.П. Зинченко и др.; Под ред. А.В. Петровского.) – 3-е изд., перед. и доп. – М.: Просвещение, 1986. – 464 с.
37. Овчарова Р.В. Справочная книга школьного психолога. – М., 1993. – 433 с.
38. Практикум по общей и экспериментальной психологии / Под. ред. А.А. Крылова. – Л.: ЛГУ, 1987. – 234 с.
39. Практикум по психодиагностике. Дифференциальная психометрика / Под ред. В.В. Столина, А.Г. Шмелева. – М., 1984. – 317 с.
40. Практикум по психологии / Под ред. А.Н. Леонтьева, Ю.Б. Гиппентрейтер. – М., 1972. – 291 с.
41. Практикум по экспериментальной и прикладной психологии. Учебное пособие / Под ред. А.А. Крылова. – Д.: ЛГУ, 1990. – 316 с.
42. Практикум по экспериментальной психологии / Под ред. В.Д. Шадрикова. – Ярославль, 1974. – 247 с.
43. Практические занятия по психологии / Под ред. Д.Я. Богдановой, И.П. Волкова. – М., 1989. – 284 с.
44. Психологическая диагностика: проблемы и исследования / Под ред. К.М. Гуревича. – М., 1981. – 291 с.
45. Психологическое тестирование. – М.: Просвещение, 1982. – 193 с.
46. Психологические проблемы учебной деятельности школьника. – М.: Сов. Россия, 1977. – 310 с.
47. Психология развития. – СПб.: Изд-во «Питер», 2000. – 992 с.
48. Психолого-педагогические аспекты учебного процесса в школе / Под ред. С.Д. Максименко. – К.: Рад школа, 1983. – 176 с.
49. Рабочая книга практического психолога / Под ред. И.В. Дубровиной. – М.: Просвещение, 1994. – 305 с.
50. Райгородский Д.Я. (редактор-составитель) Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. – Самара: Изд-кий Дом «Бахрам–М», 2001. – 672 с.
51. Репкин В.В. Строение учебной деятельности // Вестник Харьк. ун-та, 1976, № 132, сер Психология, вып. 9. – с. 10-16.
52. Репкин В.В. Формирование учебной деятельности в младшем школьном возрасте// Вестник Харьк. ун-та, 1978, № 171, сер Психология, вып. 2. – с. 40-49.
53. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога. Учебное пособие в 2-х кн. Кн. 1. Система работы психолога с детьми разного возраста. – 2-е изд., перед. и доп. – М., 1999. – 384 с.
54. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – М.: Учпедиз, 1946. – 704 с.
55. Рубинштейн С.Л. Принципы и пути развития психологии. – М.: Изд-во АН СССР, 1959. – 354 с.
56. Санникова Е.П. Активация внимания первоклассников на уроках. Сб. урок. в школе. Выпуск 11. – Саратов, 1971. – 233 с.
57. Страхов И.В. Воспитание внимания школьников. – М.: Учпедиз, 1958. – 254 с.
58. Страхов И.В. Воспитание устойчивости внимания школьников на уроках. Сб. урок. в школе. Выпуск 11. – Саратов, 1971. – 192 с.
59. Уманский Л.И. Психология организаторской деятельности школьников. – М.:»Просвещение», 1981. – 197 с.
60. Ушакова Т.Н. К вопросу о механизмах внимания // «Вопросы психологии», 1968, № 2. – с. 9-16.
61. Харламов И.Ф. Педагогика: Учеб. пособие. – 2-е изд., перед. и доп. – М.: Выс. ш., 1990. – 576 с.
62. Хрестоматия по вниманию. – М.: Изд-во МГУ, 1976. – 295 с.
63. Эльконин Д.Б. К проблеме периодизации психического развития в детском возрасте // «Вопросы психологии», 1971, № 4. – с. 6-20.

Эльконин Д.Б. Психология обучения младшего школьника. – М.: Знание, 1974. – 64 с.

 

и...

Повернутись назад